Дмитро Олійник:  Якщо не відновити промисловість, вважайте, що країни немає…

 

Україна чітко визначилась із курсом на Європу, але чи готова економіка України до цього? Про це ми поговорили з головою Ради Федерації роботодавців України, головою Наглядової ради ПрАТ «Ветропак Гостомельський склозавод» Дмитром Олійником, який розповів, чому так важливо розвивати промисловість в Україні, та чому “купуй українське” дійсно може врятувати економіку країни.

 

 

На Вашу думку, чи зростає економіка України, як стверджують про це колишні можновладці?

За підсумками минулого року українська економіка зросла на понад 3%. Зростання спостерігається 13 кварталів поспіль. Начебто, ці цифри виглядають заспокійливо. Але ж, якщо подивитися на них з точки зору факторів росту та суті процесів у довгостроковому періоді, картинка суттєво змінюється. 

У 2018 році ВВП України склав лише близько $130 млрд у порівнянні зі $183,3 млрд у 2013 році. Навіть таке незначне зростання економіки відбувається на тлі відсутності зростання у промисловості. А його рушійною силою залишається споживання, а не інвестиції.

Збільшення споживання обумовлене продовженням побудови піраміди запозичень та надходженням грошей від наших заробітчан. У минулому році зовнішні та внутрішні запозичення загалом склали близько 9% ВВП країни, а трансферти заробітчан – майже 11 % ВВП.

Зростання торгівлі  базується на збільшенні споживання імпорту.

На початку 1991-го року у структурі нашої економіки було понад 40% переробної промисловості, як результат – ми мали космічну галузь, літаки, локомотиви, танки, вертольоти власного виробництва. Розвинута і стабільна економіка України того часу в рази перевищувала економіку Польщі. Сьогодні ж у структурі економіки України лише 12% переробної промисловості. У структурі українського експорту переважають сировинні товари (руда — замість виробів металургійної промисловості, кукурудза та пшениця – замість борошна тощо).

Чи не найбільшою проблемою ведення бізнесу підприємці називають відсутність дешевих довгострокових кредитів. Мінфін та НБУ мають працювати єдиною командою на розвиток України. Наразі ж вони, на жаль, працюють такою собі командою-«пилососом», яка висмоктує кошти з реального сектору економіки.

Економіку України просто знищили. Понад 2 роки тому ставка рефінансування була 18%, а інфляція була меншою за 9%, відповідно маємо розрив у 2 рази. Такої ситуації у світі більше не існує взагалі, у цивілізованих країнах все навпаки: інфляція більша, а ставка рефінансування менша — це розігріває економіку. Ми вважаємо, що дії Нацбанку, не просто гальмують її, а враховуючи такий розрив, просто руйнують економіку. Адже грошовий потік спрямовується не в інвестиції, а у спекулятивні облігації внутрішньої державної позики, депозитні сертифікати Національного банку. Навіщо банкірові фінансувати промислове підприємство, його реконструкцію, розвиток із можливими ризиками, коли можна під 18-19% отримати прибуток?

 Штучне спекулятивне зміцнення гривні — це інсайдерська гра, тому що немає жодних економічних підстав для зміцнення національної валюти. Від’ємне сальдо торгового балансу — це один із ключових показників міцності валюти, на жаль, гривня слабка, адже негативне сальдо зовнішньоекономічної торгівлі в Україні складає понад 10 млрд $. 

Для прикладу: Китай послаблює юань, оскільки країна орієнтована на експорт і таким шляхом вона стимулює потенціал свого національного виробника. Європейський Союз зменшує ставку рефінансування і за борговими зобов’язаннями робить негативну ставку, девальвує євро, що стимулює споживчий попит і виробництво. США намагаються зменшити облікову ставку для збільшення споживчого попиту всередині країни.  

В Україну ж надходять інвестиції лише тому, що у нас купують облігації внутрішньої позики за надзвичайно вигідними умовами. Це — спекулятивний і нестабільний капітал, який штучно тримає курс гривні. Але чим довше триватимуть спекуляції, тим глибше буде падіння, як гривні, так і економіки в цілому.

 

Чи вірите Ви в конкурентоздатність України на сьогодні, коли ми займаємо 54 місце, якщо я не помиляюсь, у рейтингу країн світу за конкурентоспроможністю? Як нам піднятись вище у цьому рейтингу?

 

Вірю. Якби не вірив, уже був би зараз в іншій країні. Чи є у мене сумніви і чи розумію я ризики? Так, я розумію. Ми можемо це покращити допоки ще є можливості, але з кожним днем ​ситуація погіршується. 

У світі панує конкуренція. За законами економіки — успішний той, хто у ній перемагає, це правило поширюється також і на конкуренцію між державами. Адже всі країни, яких ми називаємо друзями, є водночас і нашими конкурентами. Польща — наш конкурент, оскільки не зацікавлена у швидкому розвитку України  (і це об’єктивна реальність). Країни борються за інвестиції, нові технології, за те, щоб бути на вершині ланцюжка доданої вартості, щоб випускати певні види товарів (як, наприклад, айфони, автомобілі, вертольоти), які потребують значного ресурсу робочої сили та інтелектуальної складової, що у свою чергу дає зростання економіки (додана вартість, робочі місця, податки – все, що робить країну багатшою). 

Усі провідні країни Європи (Велика Британія, Німеччина, Франція) наразі мають нові індустріальні стратегії, бо розуміють важливість цього напрямку для вітчизняної економіки. Вони вже запускають стратегії 4.0, мають план розвитку промисловості до 2030 року. У нас же фактично відбувається згортання виробництва продукції з високою доданою вартістю, відповідно кількість робочих місць зменшується. Тому наші робітники виїжджають і працюють на заводах Польщі та інших країн. 

Україна виплачує допомогу по народженню дитини, бере участь у побудові дитячих садків, вихованні майбутнього покоління у школах та вишах, потім навчає роботодавець — а далі вже готові кадри виїжджають до інших країн та піднімають їхню економіку. 

Безперечно, люди мають право обирати, де жити і працювати, але зараз це явище набуло масового характеру і має загрозливу тенденцію для держави. 

До речі, поляки, треба віддати їм належне, відверто констатують, що внесок трудових мігрантів — а це здебільшого українці — у зростання ВВП Польщі становив у середньому 0,3-0,9% на рік протягом останніх п’яти років. Саме стільки наші працівники додали до динаміки розвитку економіки Польщі. І це – яскравий прояв конкуренції.  Як, до речі, і те, що Польща нещодавно скоротила кількість дозволів на міжнародні автомобільні перевезення для України із 260 до 160 тисяч, що також зменшує наші можливості.

Усі успішні світові економіки ведуть боротьбу за збереження трудового потенціалу. На жаль, наші люди зневірились і продовжують виїжджати по 100 тис. осіб щомісяця.  Точної статистики немає, оскільки одні їдуть разово, другі — на постійній основі, а треті — виїжджають із сім’єю на постійне місце проживання. У будь-якому випадку, це непоправні втрати для майбутнього країни.

У нинішній економічній і соціальній ситуації в Україні однією з основних причин трудової міграції стає рівень заробітної плати. Однак за останніми дослідженнями, формат мотивації починає змінюватися: рівень  заробітної плати як стимул у деяких випадках поступається значущості нової мети — дати дітям краще майбутнє у гідному місці, адже з’являється страх за їх майбутнє. І люди приймають рішення їхати в нікуди, працювати за невисоку зарплатню у сфері обслуговування, навіть маючи при цьому вищу освіту.

— Який рівень заробітної плати в Європі?

 — Для наших громадян — у середньому  1000 €, при цьому на такі гроші там складно прожити. Більшість людей сподіваються, що це перша сходинка, щоб прижитися в чужій країні, з надією на можливість надалі скористатися своїми знаннями і самореалізуватися, та згодом збільшити свій дохід. Чому вони не роблять цього в Україні? Бо зневірилися у стабільності: фірми, заводи, підприємства закриваються, оскільки для того, щоб вони збільшували рівень зарплат, або взагалі їх виплачували, необхідні інвестиції, яких немає, і люди втрачають свої робочі місця.

 

  • Плюс і безвізовий режим, мабуть, посприяв ситуації. 

 

  Безвізовий режим — це система технологій, яка надала Європі можливість отримати потік як дешевої “робочої сили”, так і кваліфікованих робітників з України. 

 

— У Вашому маніфесті зазначено першим пунктом «зупинення масового відтоку робочої сили і зменшення обсягів трудової міграції». Зараз трудова міграція в Україні становить майже 18%. У той самий час у Макроекономічному огляді Міністерства фінансів за травень зазначається, що, середня заробітна плата також зростає через трудову міграцію. Що Ви про це думаєте?

— Понад рік тому ми підрахували, що кожної хвилини у середньому 2 людини виїжджають на заробітки до інших держав. Міграції — це втеча, це евакуація людей, що у нашому випадку несе непоправні втрати для майбутнього країни.

— На Вашу думку, які кроки повинна вжити нова влада, щоб зберегти не просто кадровий ресурс, чи попередити виїзд кваліфікованих працівників, а й взагалі  людей продуктивного віку?

У затвердженому нами Маніфесті роботодавців, плані дій для нас та наших однодумців, є слоган, що характеризує нашу головну мету — «Добробут для всіх». 

Ми детально описали концепцію модернізації України, і безпосередньо сам план модернізації, для написання якого ми вивчали досвід різних країн, на основі  якого створили наш Маніфест роботодавців.

Найбільш ефективною моделлю, що може підійти для розвитку нашої країни, вважаємо ту, яка врятувала  післявоєнну Німеччину 1945-1947-х рр. 

У країні тоді панували розруха та зневіра. За розрахунками переможців та «планом Моргентау» Німеччина мала стати сировинним придатком світу. Адже цей план передбачав перехід важливих промислових районів під міжнародний контроль, ліквідацію важкої промисловості, перетворення Німеччини на аграрну країну.

На жаль,  сьогодні ми — країна, яка поки що йде за “планом Моргентау”.

Німці були у відчаї, і розуміли, що це крах, адже ніхто не хотів їм допомагати. І в цей момент один з ідеологів відродження Людвіг Ергард сказав: «Ні, зробімо по-іншому”. Він прагнув відновити зруйновану промисловість країни,  відродити виробництво «Фольксваген», «Сіменс» та інших вітчизняних виробників. Серед основних задач його плану були підвищення продуктивності праці і виробничої спроможності промисловості та сільського господарства, досягнення міжнародної фінансової стабільності, розвиток торгівлі та європейського економічного співробітництва. План було реалізовано — і це врятувало економіку Німеччини.

Якщо сьогодні наш план економічного розвитку буде спільними зусиллями реалізовано — країна отримає новий поштовх до розвитку, нові виробництва та робочі місця, вищі зарплати і соціальну стабільність. А українці – стимул жити та працювати в Україні.

Необхідно зупинити руйнування економіки через створену Нацбанком і Мінфіном  фінансову піраміду, про яку я вже казав, і яка згодом величезним тягарем ляже на плечі рядового українця новою хвилею збільшення податків, а, можливо, і дефолтом. 

Потрібна глобальна програма по створенню соціально комфортних умов для населення, яка подолає його зневіру у власній країні, забезпечить стабільними робочими місцями, розв’яже проблеми у сфері медицини, освіти тощо. 

Для цього необхідно стимулювати і підтримати вітчизняного виробника, відновити ті галузі, які мали сильний потенціал після розпаду СРСР, скорегувати систему використання власних ресурсів та відродити переробну промисловість в Україні.  

Негайної реанімації та підтримки потребує галузь машинобудування в Україні. Нині ми закуповуємо в інших країн комбайни, трактори, локомотиви, дорожню техніку, радіосистеми, у той час, коли ми маємо власні заводи, що їх виробляють (Херсонський машинобудівний завод, «Богуславська сільгосптехніка» та багато інших). Величезна проблема цієї галузі — відсутність власного виробництва двигунів. Та навіть з імпортними двигунами собівартість нашої техніки на 25% нижча від іноземних аналогів.  

Якщо не відновити промисловість, вважайте, що країни немає… Ми пишаємося тим, що в Україні сконцентровано 25% відсотків світового обсягу чорнозему, але у нас відсутня власна нова система обробки ґрунту.  

Ми ініціювали спільну постанову з Кабміном, де йдеться про те, що сільгосптоваровиробникам (фермерам або компаніям) при купівлі техніки вітчизняного виробництва компенсується 25% її вартості. Це стимулювало виробництво: пройшло 1,5 роки і вже близько 160 компаній учасників програми купують вітчизняну техніку, а перевагами цієї програми користуються тисячі аграріїв. 

Таку систему стимулювання необхідно створити і у сфері виробництва дорожньої техніки. Зараз нашими дорогами їздить китайська та турецька техніка, при тому, що ми маємо достатньо ресурсів для власного її виробництва. 

Ще один приклад: Міноборони України придбало у Туреччини систему зв’язку, у той час, як у Запоріжжі є завод, який виробляє подібну систему радіозабезпечення, та навіть виграв тендер у шведських сил швидкого реагування. 

 

— Що потрібно зробити для залучення інвестицій з-за кордону?

 

— По-перше, необхідно створити зрозумілі умови ведення бізнесу в Україні, та надати гарантії захисту прав власності, насамперед від рейдерства.

По-друге, створити умови для стабільного зростання економіки, щоб рівень зростання ВВП перевищив 7% — тоді Україна стане країною з економікою, що динамічно розвивається, і буде привабливою для інвесторів. Не менш важливим для них є створення умов, комфортних для виробництва на території України, а не для експорту вже готових товарів з-за кордону.

По-третє, затвердження і виконання економічних програм підтримки малого та середнього бізнесу, який згодом стане контрагентом великого бізнесу в Україні.

 

— Проблема в менталітеті чи системі управління? 

На мою думку, проблема виключно — всередині кожного з нас. Особливості нашого менталітету, як “Моя хата скраю” та ін., змінити важко, або навіть неможливо, але проблема не в цьому. Спочатку потрібно сформувати концепцію розвитку держави, потім скорегувати систему управління і зробити якісне кадрове наповнення.

— До питання тієї ж міграції, ми самі не даємо займати нашим людям такі ключові посади — це невіра в самих себе, чи щось інше?

— На жаль, ми переоцінюємо світ, недооцінюючи себе. У мене достатньо багато зовнішніх економічних контрактів з німцями, італійцями, поляками. Нам заважає власна ментальність, відчуття, що хтось вміє зробити якісніше, за нас. Щодня два підприємства в Гостомелі та Костополі  виробляють три мільйони пляшок, більше мільйона експортується до ЄС, ми конкурентоздатні, наша продукція відповідає стандартам якості Євросоюзу. І таких виробників у державі дуже багато. Ми нічим не поступаємося іноземним компаніям, але ми втрачаємо свої переваги, а саме — кваліфікований кадровий ресурс (трудова міграція), інфраструктуру, ціну на енергетику в структурі собівартості виробництва товарів (штучно піднята ціна на газ). Які у нас залишилися переваги? Ніяких, навпаки створено всі умови для того, щоб звідси виїхали люди, не було ефективної промисловості з високою доданою вартістю, що дає високий рівень життя громадянам країни. 

У житті і в бізнесі потрібно твердо захищати власні національні інтереси. І я мрію, щоб президент Володимир Зеленський переглянув чергову серію “Слуги народу” і, можливо, деякі сцени з неї втілив у життя! 

Бесіду вела Антоніна Павлюк

 

В тему

Discussion about this post