Якщо не буде змін у політичній системі, то на Україну чекають набагато складніші часи

Інтерв’ю у форматі «informal talk» з людиною, виступи якої цікавлять навіть політиків. Про політику, жінок та життя – Андрій Пальчевський

PeopleIN summer_2018_final_52_0

Зазвичай Вас представляють як мультимільйонера та телеведучого Андрія Пальчевського. Вас ображає така приписка?

– Мене вже нічого не ображає, відколи я дізнався, що таке українське телебачення. Нема ніякої приписки, яка б могла мене образити.

Можливо, Ви би хотіли, аби Вас називали мільярдером?

– Взагалі, так. Мультимільйонер – це принизливо. Ним я був 20-30 років тому. До речі, я завжди розповідаю, що я настільки був закоханий, що й не помітив, як заробив перший мільйон. Це було у 1992 році.

Ви казали, що були з Порошенко сусідами по яхті. Як бізнесмен він відрізнявся у спілкуванні порівняно із собою теперішнім?

– Ні. У нього такий же жлобський та хамовитий стиль, як і у більшості.

Кажуть, що Ви працюєте на президентському каналі. Адже «Прямий» – канал президента.

– На питання: «Чи президентський це канал?» мені відповіли, що ні. Як лакмусовий папір – я його критикую. Можете подивитися останню програму. Можливо, мене запросили туди у ролі критика та людини, що має репутацію такої, що «не лізе за словом у кишеню».

«РАДИКАЛІЗМ У СІМЕЙНИХ СТОСУНКАХ НЕ ПОТРІБЕН. ПОТРІБЕН БАЛАНС»

Дуже важко знайти цікаву особистість для інтерв’ю. Преса зараз як інформаційна жуйка. І у мене питання: чи всі люди, яких Ви запрошуєте до себе на програму, достойні?

– Ні.

А чому Ви запрошуєте недостойних?

– Тому що про недоліки дізнаєшся впродовж програми.

Взагалі, зараз важко знайти цікаву особистість

для програми?

– Досить-таки. Люди можуть бути дуже різними на ефірі та поза ним. Наприклад, нещодавно дивився новий фільм Парфьонова «Євреї російські» і згадав, як вів з ним передачу. Парфьонов-автор і Парфьонов-співрозмовник – це зовсім різні люди! Часто люди виглядають «сірими» і млявими у програмі, тоді як у житті вони дуже яскраві. І незрозуміло, чи то у своїй сфері вони нещирі, чи то вони настільки втомлені під час ефіру, що їм просто не цікаво під час бесіди. Телебачення – це великий зрівнювач. Люди є високі й малі, гарні й негарні, розумні й дурні, але на ТБ вони виглядають приблизно однаково.

Ви як телеведучий і Ви як співрозмовник – це дві різні людини?

– Ні. Мені здається, у цьому плані я досить органічний.

Знаєте, мені хотілося зробити саме таке ін-терв’ю – у форматі «informal talk». Коли все неформально, без цензури…

– Ну, розумієте, я вже людина літня…

І скільки ж Вам років?

– 57. Так ось: у Бродського є такий вірш – «Стрітення», один із рядків у якому – «…і поступ був по-старе-чому твердим». Кожного разу я думав: як же він може бути «твердим»?.. Але коли доживаєш до «третього періоду життя», як кажуть італійці, то розумієш, що тобі стає все пофігу. Ти знаєш, що вони приходять і йдуть. Приходить Ющенко – йде Ющенко. Приходить Янукович – йде Янукович. Піде і Ахметов, – і той, і цей.

А хто прийде?

– Я не знаю, але вони теж підуть.

Ви часто замислюєтесь над сенсом життя?

Так. Завжди, коли я замислююся над сенсом життя, то згадую, як Сократ вустами Платона сказав так: «Багато хто приходить до смерті непідготовленим». Про смерть треба дорослій людині ду-мати кожен день. Колись у Франції мені сказали: якщо маєш поганий настрій, сходи на цвинтар. кую. Можете подивитися останню програму. Можливо, мене запросили туди у ролі критика та людини, що має репутацію такої, що «не лізе за словом у кишеню».

Дуже важко знайти цікаву особистість для інтерв’ю. Преса зараз як інформаційна жуйка. І у мене питання: чи всі люди, яких Ви запрошуєте до себе на програму, достойні?

– Ні.

А чому Ви запрошуєте недостойних?

– Тому що про недоліки дізнаєшся впродовж програми.

Взагалі, зараз важко знайти цікаву особистість для програми?

– Доситьтаки. Люди можуть бути дуже різними на ефірі та поза ним. Наприклад, нещодавно дивився новий фільм Парфьонова «Євреї російські» і згадав, як вів з ним передачу. Парфьонов-автор і Парфьонов-співрозмовник – це зовсім різні люди! Часто люди виглядають «сірими» і млявими у програмі, тоді як у житті вони дуже яскраві. І незрозуміло, чи то у своїй сфері вони нещирі, чи то вони настільки втомлені під час ефіру, що їм просто не цікаво під час бесіди. Телебачення – це великий зрівнювач. Люди є високі й малі, гарні й негарні, розумні й дурні, але на ТБ вони виглядають приблизно однаково.

Ви як телеведучий і Ви як співрозмовник – це дві різні людини?

– Ні. Мені здається, у цьому плані я досить органічний.

Знаєте, мені хотілося зробити саме таке інтерв’ю – у форматі «informal talk». Коли все неформально, без цензури…

– Ну, розумієте, я вже людина літня…

І скільки ж Вам років?

– 57. Так ось: у Бродського є такий вірш – «Стрітення», один із рядків у якому – «…і поступ був по-старечому твердим». Кожного разу я думав: як же він може бути «твердим»?.. Але коли доживаєш до «третього періоду життя», як кажуть італійці, то розумієш, що тобі стає все пофігу. Ти знаєш, що вони приходять і йдуть. Приходить Ющенко – йде Ющенко. Приходить Янукович – йде Янукович. Піде і Ахметов, – і той, і цей.

А хто прийде?

– Я не знаю, але вони теж підуть.

Ви часто замислюєтесь над сенсом життя?

Так. Завжди, коли я замислююся над сенсом

життя, то згадую, як Сократ вустами Платона сказав так: «Багато хто приходить до смерті непідго-товленим». Про смерть треба дорослій людині ду-мати кожен день. Колись у Франції мені сказали: якщо маєш поганий настрій, сходи на цвинтар.

Але якщо порівнювати своє життя із тими, хто живе гірше, то тоді все добре, а якщо із кращими, то гірше…

– Так. Як казав Черчілль: «Заздрість – основа демократії». Це повністю нормальне явище. Це інколи стимулює, а іноді може вбити. Заздрість українська відрізняється від нормальних світових тим, що наші люди, у яких є BMW, часто заробляли на нього неправедним шляхом. Нашим людям інколи треба прочистити вуха.

«МУЛЬТИМІЛЬЙОНЕР – ЦЕ ПРИНИЗЛИВО. НИМ Я БУВ 20-30 РОКІВ ТОМУ»

Ви б хотіли стати тим, хто це зробить?

– Мене всі ведучі питають: коли я стану президентом, голосом народу? Якщо хочете, щоб мене прибили у під’їзді, то продовжуйте у тому ж дусі. Нічого я нікому не хочу прочищати. Я кажу правду, і коли передивляюся свої програми, то думаю: я молодець.

Але за державу прикро?

– Так, за державу прикро. І вже навіть не за державу. Я у запущеній стадії хвороби, коли вже за народ прикро. Люди розділяють, що «зверху» – дурні, а «знизу» – розумні. Але дурні у нас, здається, і там, і там.

Перед тим як поспілкуватися з Вами, я читала про Вас. Ви давно сказали, що не підете у політику, бо романтик. Що Ви вкладаєте у слово «романтик»?

– Романтика – це декілька фаз речей. Перша фаза чоловіка – хлопчача: закоханість, друзі, футбол, вірність слову… У політиці теж є романтики. Більше того, вони роблять революції. І навіть якщо брати той Майдан, де я рятував людей… Думаю, мені це «десь там» потім зарахується.

А Ви вірите в Бога?

– Ні. І іншим не раджу.

Але кажете, що зарахується «на небесах»…

– Це жарт. Я як Ейнштейн, що казав: «Бог не грає в кості». Він у нього не вірив, але під тим словом розумів систему існування. То було сказано задля красного слівця. Ми ж із вами белетристи.

Як людина, що вчилася на факультеті філософії, я бачила, як інші не хотіли, щоб у них у дипломі це було написано. Як дати зрозуміти людям, що філософія потрібна?

– Я читаю філософію щоранку і щовечора. Хочете – вірте, хочете – ні (сміється). Я розумію тих людей, і сам би у філософію ніколи не пішов. Мій улюблений філософ – Ларош Фуко, бо він був «розумним і дотепним», і його сприймали жінки.

А де проходить межа між «розумним» і «дотепним»?

– Немає межі. Дотепний – це продовження розумного.

А дотепних жінок Ви багато зустрічали?

– Так. Немає нічого страшнішого, ніж красива і дотепна жінка.

Але все ж таки… Як привити любов до філософії нашому суспільству скоробагатьків?

– До того, щоб привити її всьому суспільству, треба зробити так, як французи: ввести уроки філософії у старших класах. Філософи мають сприйматися не як бородаті «фріки», а як люди, що дають поради. А в нас найкращий порадник – «тьотя Фрося»… Взагалі, поради подруг – смертельно небезпечні, враховуючи те, що зараз за одного самця дуже велика конкуренція.

Вас колись жінки «хомутали»?

 – Мене дуже важко захомутати.

 

Правильно кажуть, що чоловіка із стійкою позицією важко захомутати?

– Безумовно. Але там, де тонко, там і рветься. Особливо з огляду на моїх літніх друзів, що не знали «за життя», що таке секс, а потім зустріли вправних жінок. Життя коротке…

«ЯКЩО ВСЕ БУДЕ ТАК САМО, ТО МОЯ ПОРАДА: ВЧІТЬ АНГЛІЙСЬКУ МОВУ І ЗА КОРДОН»

Зараз Ви холостяк?

– Ні, я так не можу сказати. Я у стосунках.

У одному з інтерв’ю Ви казали, що Вас люблять

не за вії, які дісталися від мами, і не за дотепність. А хочеться, щоб саме за це покохали?

– Так, звичайно. Справа у тому, що чоловіки не так влаштовані, як думають жінки. Ті слова, що він чув молодим, він хоче чути і у третій частині життя. Жінки про це забувають. Радикалізм у сімейних стосунках не потрібен. Потрібен баланс.

У Вас четверо дітей. Який основний принцип виховання Ви використовуєте?

– Принцип виховання дітей дуже простий: ставтеся до чужих дітей, як до рідних, а до рідних – як до чужих. Це перший принцип. І другий – не потрібно їм залишати статки. Діти олігархів, яким залишать гроші, стануть наркоманами, алкоголіками та покінчать життя самогубством.

Ви не залишите своїм дітям гроші?

– Ні, я майже все промотаю. Їм треба залишити щось, щоб вони були у конкурентній боротьбі, але в розумних межах. Потім вони почнуть мірятися бу-динками, дачами, яхтами, коханками…

Що буде з нашою країною?

– Якщо не буде змін у політичній системі, то на Україну чекають набагато складніші часи. Зараз влада робить те, що хоче. Ніякі нововведення не зупинять накопичування безумних багатств та збіднілість народу. Якщо все буде так само, як є, то моя порада: вчіть англійську мову – і за кордон. Якщо зміни не відбудуться, то ставитися до цієї країни, як до місця, де ти зможеш побудувати своє життя, не можна. Особливо жінкам.

 

БЕСІДУ ВЕЛА Анастасія Рагімова

В тему

Discussion about this post