«Мрію відкрити у Франкфурті галерею українського мистецтва», — поетеса Світлана Балагула

Світлана Балагула українська поетеса, яка зараз мешкає в Німеччині. Але своїм рідним домом вважає Київ. Авторка кількох поетичних збірок.

В інтерв’ю нашому виданню Світлана розповіла про життя в Німеччині, про свою творчість, плани, про те, як збирається переходити в родині на українську мову, а також про свою мрію – відкрити у Франкфурті галерею українського мистецтва.

— Світлано, ти пам’ятаєш свій перший вірш? Про що він був, як написався?

— Перший вірш свій я не пам’ятаю, на жаль. Зберігаю зошити приблизно з десяти років, раніше писала на клаптиках паперу… Так, навіть на білих ділянках газет писала.)) Та ще й ховала, щоб ніхто не бачив…

Зараз я розумію, що мої дитячі вірші були дуже простими й слабкими, але тоді мені здавалося, єдина вірна стежка у житті — вірші. В моїй першій збірці «Оголена душа» є розділ «Не віртуальне минуле» з кращими, на мою думку, віршами того часу.

— Київ твого дитинства. Яким ти його пам’ятаєш?

— Різним. Моє дитинство — це, насамперед, батьки, сестра, друзі та місто. Моє улюблене місто Київ. Я жила біля Ленінградської площі (нині — Дарницька), закінчила середню школу 126. В мене було небагато друзів у школі й відмінницею я не була. Та мені подобався цей час.

Взагалі, ми жили, та й живемо, в неймовірну епоху! Стільки нового! Головне, не забувати, що найголовніше в нас — це любов. І відчувати кожну хвилину прекрасного життя!

19075364_1480105975386040_185235387_n

 — В своєму блозі ти писала, що мала можливість емігрувати ще в 17 років. Але потім передумала, бо не могла уявити своє життя без Києва. Розкажи цю історію!

— Так. Після закінчення школи я, як зараз кажуть, «тусила» на «Рулетці» у компанії, де більшість мала єврейське коріння. Коли друзі почали збиратися емігрувати, я також замислилася на цю тему. В мене в Ізраїлі є рідна тітка, тому вона радо допомогла підготувати всі документи для від’їзду. Батьки офіційно дозволили їхати.

19075170_1480105352052769_64755958_n

А потім ми всю ніч гуляли з подругами Києвом… І так було щемливо та сумно мені… Наступного ранку я здала квиток та розпакувала валізи.

— Як сталося, що еміграція таки дістала тебе?

— Пізніше, коли я вже була одружена та народила доньку, тема еміграції знову повернулася до порядку денного. Ми дивилися на українських можновладців і розуміли, що з кожним роком вони стають все гіршими, а життя пересічного українця — все важчим. Тому зібрали найцінніше, що в нас було: дітей та батьків, та поїхали шукати щастя на новому місці. Але моє серце назавжди залишилося в Києві.

19113285_1480105905386047_199524472_n

 — Як пройшла твоя адаптація? Як живеться українській поетесі в Німеччині? Чим там займаєшся, крім творчості?

— Різним займалася й займаюся. Більше всього мій час йде на діточок. Молодшій доньці тільки виповнилося три роки.

Я не знайшла в еміграції близьких друзів. І хоча я дуже вдячна Німеччині за добре ставлення до моєї родини та всілякі нові можливості, не можу сказати, що не хочу повернутися додому, до України.

— Як німці ставляться до українців, зокрема до емігрантів?

— Більшість добре ставиться, але люди є різні і це залежить не від країни, а від самої людини.

19075428_1480105875386050_2007564424_n

— Різниця між східними та західними землями Німеччини. Чи є там повне порозуміння та чи є нам чому у німців повчитися?

— Питання, на яке немає простої відповіді. Після майже 30 років об’єднання двох Німеччин різниця є. Вона відчутна в економічному стані федеральних земель та в політичних вподобаннях громадян. І досі існує податок в західних землях на підтримку східних земель «На солідарність», проте дедалі гучніше лунають заклики в західних землях його скасувати. Рівень безробіття, особливо серед молоді, у східних землях у кілька разів вищий, ніж у західних.

Вчитися у німців потрібно, насамперед, стратегічному баченню інтересів країни та її громадян, толерантності. Німці мають довгострокові програми подолання наслідків соціалізму.

19074971_1480105855386052_540912721_n

— Чула про твої наміри повністю перейти в родині на українську, чому таке рішення прийняла?

— Коли мовою не користуєшся у побуті, вона забувається. В родині ми завжди розмовляли російською, з німцями — німецькою. Для української не лишилося місця, на жаль… Коли я це зрозуміла, то спробувала писати українською мовою вірші. Дуже вдячна чудовому поету Олексію Костроміну, неймовірній письменниці Надії Марчук та своєму чоловікові за критику і допомогу в цій справі. Декілька моїх віршів українською мовою є в моїй новій збірці «Сповідь». Своє окреме життя отримали пісні, які вже звучать українською. Зараз я пишу книжку-сповідь про мої стосунки з рідною мовою, до якої увійдуть не лише вірші й казки, але й мої листи до читачів.

І дуже хочу спілкуватися в родині та з друзями українською, мені не вистачає енергії рідних слів.

— Як ти сприйняла Майдан та війну в Україні?

— Під час майдану я була вагітна та мала купу проблем зі здоров’ям. Якби не це, то поїхала б до Києва та стала поряд з іншими. Але ми тільки могли постійно дивитися стрім, плакати та просити Бога допомогти захисникам України.

Коли почали вбивати… цей жах назавжди залишиться у кожному українському серці. Потім був новий розрив мозку — анексія Криму. А війна на Донбасі — це вже за межею мого розуміння.

Я ніколи не пробачу тих, хто розв’язав бойові дії на сході України.

19074110_1480105835386054_1404910879_n

— Про літературу. Коли в Києві відбувався Книжковий Арсенал, туди стояли черги. На твою думку, український читач сучасний, він який? Що чекає від літератури? Зокрема, вітчизняної?

— Всі шукають себе. У минулому, сьогоденні, майбутньому… шукають віри, надії, любові, мудрості… Кожен шукає в книжках те, чого йому не вистачає у житті. Зараз в Україні є багато чудових поетів та письменників! І я маю надію на подальшій розвиток української творчості.

— Ти вважаєш себе «графоманом» у гарному сенсі цього слова? Як ти пишеш вірші? Як шукаєш ідеї?

— Я — не професійний літератор, але не можу не писати, та й мені дуже важливий зворотний зв’язок з читачем. А всезнаюча Вікіпедія нам каже: Графоманія — патологічне прагнення до багатописьменства, до створення творів, що претендують на публікацію в літературних виданнях. Отже, все вірно.

Вірші пишу швидко. На кожен йде приблизно 10 хвилин мого життя. Іноді потім трохи редагую, але працювати над своєю творчістю не люблю, за що мене часто критикують друзі-поети. Ідеї не шукаю, вони завжди є. Я таки на всю голову творча.

— Твоя творчість переважно автобіографічна? Ти пишеш переважно про себе?

— Ні. Я про себе практично не пишу, хоча є вірші автобіографічні. Але все, що пишу, має зв’язок з моїм світоглядом та почуттями.

19047989_1480105938719377_458718573_n

— Які твої враження від останнього візиту до Києва? Чи не хотілося тобі залишитися тут назавжди?

— В мене є мрія. Хочу відкрити у Франкфурті галерею українського мистецтва. Це буде дуже добре як для українських митців, так і для мене. Та й німці будуть у захваті! Я знову й знову повертатимуся до моєї рідної землі…

Я не можу без України довго, така вже в мене доля. А Київ завжди був і надалі залишиться квітучим містом з творчим настоєм. Можливо, кожен бачить лише те, на що налаштована його душа…

— Який вірш твій найулюбленіший?

— Я дуже скептично ставлюся до своєї творчості… але є вірш, який має стати піснею. Вірш-молитва.

Отче наш, в Україні війна: зайнялися і села, і душі…

Отче наш, божевільна ціна, чесно платять яку небайдужі…

Отче наш, грішні ми, як усі, і на ляпаса відповідь щира…

Отче наш, місце є в казані всім, хто чорта вважає кумиром…

Отче наш, діти люблять батьків і кохають солдатів дружини…

Отче наш, через сотню віків пам’ятатимуть біль цей родини…

Отче наш, скрізь порядку нема – всі чекають небесної манни…

Отче наш, моя звістка сумна: ми живемо у самообмані…

Отче наш, в цій страшній боротьбі в головах проростає руїна…

Отче наш, в нас достатньо скарбів, але гине чарівна країна…

Отче наш, совість гетьманів спить безтурботно і вже непробудно…

Отче наш, зовсім їм не болить, що на паперті правди безлюдно…

Отче наш, в небі плач журавля у гіркому невтішному жалю…

Отче наш, ми ще як немовля, подаруй нам священні скрижалі…

Отче наш, захисти від журби, ми з молитвою в серці єдині…

Отче наш, збережи, полюби, як свого довгожданого сина…

Бесіду вела Яна Осадча

В тему

Discussion about this post