Завтра на Київщині прощатимуться з велетом українського духу, кобзарем Василем Литвином

7 квітня на 76-му році пішов з життя Голова Спілки кобзарів України Василь Литвин, повідомляє Рeople.in.ua

Про це у соціальних мережах повідомили друзі кобзаря.

Роман Коваль виклав в Фейсбуці біографію та фото кобзаря.

«Василь Степанович ЛИТВИН (4.06.1941, с. Федорівка Піщано-Брідського р-ну Кіровоградської обл. – 7.04.2017, м. Обухів, Київщина). Кобзар, композитор, філософ, краєзнавець, співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва. Рідновір. Член Історичного клубу “Холодний Яр”.
Перші уроки гри на бандурі одержав від Михайла Івановича Білошапки, керівника художньої самодіяльності ткацької фабрики в м. Кролевці.

У репертуарі – твори українських композиторів, класиків, але переважали давні українські народні пісні, серед них: “Ой не пугай пугаченьку“, “Про Супруна”, “Про Морозенка”, лемківська пісня “Будь здорова землице”, “Гей браття, опришки”, “Кров людськая не водиця” та ін.

Автор власних творів “Вітер віє – поле мріє”, “Вийшов місяць і зоря”, “Дума про матір”, “Народе мій”, “Чародійна кобзо”, “Посланіє”, “Рятуйте, люди пісню”, “Стогін Русі”, “Ось тут, з Трипілля, наш пречистий виток”. На похоронах полеглих за Україну та на могилах героїв щемливо співав “Ой умер козак”.

Василь Степанович та дружина Антоніна – автори проекту “Школа майбутніх Батьків-Матерів”, спрямованої на виховання молоді як майбутніх батьків-патріотів.

Минулого року Василь Степанович категорично відмовився від святкування свого 75-ліття. Він уже не міг грати на бандурі. У нього тремтіли руки, і він не хотів, щоб це бачили люди. І все ж ми з Антоніною Литвин “виманили” його на люди. Зустріч у краєзнавчому музеї “Берегиня” с. Стайки подали як зустріч зі мною, а його запросили як друга-товариша. І він не відмовив. Прийшов. А ми увагу переключили на нього. І Василь Степанович співав, щоправда, без бандури, розмірковував про роль пісні в бутті українського народу, про отамана Зеленого, про долю нашої стражденної України.
Розпочався вечір з пісні “Мені однаково” на слова Тараса Шевченка у виконанні Купави Козинської, викладача Стрітівської школи кобзарського мистецтва.

“Пісня була загадкою для мене і лишається загадкою. Коли людина співає, вона спілкується з Богом”, – признався її батько кобзар Василь Литвин і виконав пісню “Я єсть народ” на слова Павла Тичини.
“Отаман Зелений – це наша рідня, – продовжив кобзар, – це клад, це Божа людина. Це образ нашої честі, нашої слави, оборонець волі української землі. Ця золота людина чиста перед Богом”.
Антоніна Литвин розповіла про повстанця-зеленівця Василя Купрієнка з Гребенів, а Наталя Музиря прочитала свій вірш про отамана Зеленого. Промовляли також директор музею Інна Лавріненко, редактор газети “Обухівські вісті” Олена Артюшенко, вояк “Карпатської Січі”, захисник Донецького аеропорту Микола Тихонов, краєзнавці Анатолій Висота і Дмитро Свідін, двоюрідний онук поета Андрія Малишка Сергій Сак, нащадки обухівських господарів Дмитра й Остапа Чирикал (“розкуркулених”, а потім розстріляних більшовиками) Надія і Наталя Науменки, правнук Петра Середи Олександр Кокота. Участь у святі національного духу взяли також учителі стайчанської школи.

“Я відчуваю душевний розквіт”, – підсумувала враження від вечора Ліда Захарова, онучка Петра Середи, творця й оборонця української культури.

Оцей душевний розквіт Василь Литвин дарував людям усе своє життя.

Вічна слава!»- написав Роман.

Прощання з кобзарем відбудеться завтра, 9 квітня 2017 р., у клубі с. Гребені Кагарлицького району Київської області.

В тему

Discussion about this post