Лейла Мамедова: «Лише зараз я зрозуміла, як має працювати професійне телебачення»

Сповнена рішучості, сильна духом жінка, яка, наче маленька дівчинка, щиро вірить у казки. В житті нашої героїні були різні моменти, іноді хотілось покинути все. Але східне коріння і палка кров не дають можливості здатись так просто. Той, хто вміє чекати, – завжди отримує бажане.

unnamed-1

 

– Лейло, розкажіть про ваше телевізійне життя сьогодні, про ваш новий проект.

–Влітку я прийшла до думки, що вичерпала себе як тележурналіст. Для мене це досить важке рішення, і я довго до нього йшла. Рік тому в мене виникла думка розійтись із телебаченням. Можливо, велика кількість прямих ефірів, можливо, постійне спілкування з гостями. Знаєте як кажуть? «Не ти себе вичерпав на телебаченні, а вичерпало себе місце, де ти працював». Так і сталося – вичерпало повністю, до самісінького дна. В житті не все так просто. Зачиняєш одні двері – й відчиняються інші. В день, коли я підписала папери, щоб піти з попереднього каналу, мені подзвонили з телеканалу ZIK і озвучили, що готові розпочати співпрацю. Пропозиція бути ведучою проекту «Перші про головне. Коментарі» мене дуже привабила. Вдячна, що команда ZIK взяла до своєї родини. Мені дуже комфортно бути з ними. Вперше в житті можу відверто сказати: лише зараз я зрозуміла, як має працювати професійне телебачення. До жовтня цього року не знала, навіть маючи такий величезний професійний досвід. Для мене прямий ефір, як той наркотик. Думаєш, що можеш надовго піти з кадру, але як тільки залишаєшся без нього, починається «ломка». І ти чекаєш, коли буде нагода повернутися в кадр знову. Ефір – це те, що бачать глядачі. А я обожнюю телевізійну кухню, сам процес – від моменту формування ефіру, роздумів, підготовки, співпраці з редакторами. Це величезний шмат роботи. За 9 років телевізійної кар’єри вперше в житті я відверто можу сказати– телеканал ZIK мені нарешті довів, що українське телебачення може працювати професійно.

unnamed-3

– В якому форматі ви працюєте?

– Починала з того, що вела спортивні новини, після – інформаційно-аналітичний ранковий ефір з елементами розважального контенту. В політичну аналітику потрапила в 2010 році. В мене були ексклюзивні інтерв’ю з топ-політиками країни. З 2013 року повністю веду політичний аналіз. Коли мене питають: «А ви цілеспрямовано хотіли вести політичні ефіри?», кажу відверто, що ні, хотіла вести дитячий проект. Це абсолютно кардинально різні речі, але знаєте, що їх поєднує? Вміння маніпулювати. Найбільші маніпулятори – діти, але їм це пробачається, а от політикам я такого не дарую. В нашому проекті ми не дозволяємо спікерам (і неважливо,хто це) маніпулювати ні нами, ні глядачами.

unnamed-4

– Політики – люди з непростими характерами. Важко працювати у такому оточенні? Адже ви теж досить норовлива особистість.

– Я емоційна, «реакційна». В ефірах так само. Є речі, які я вважаю не припустимими,–це втручання будь-кого в редакційну політику каналу. Коли мені кажуть, що народний депутат України хоче почути таке питання, – вибачайте, але я не можу цього зрозуміти! Наші політики не готові чути те, до чого вони не готові. Треба ламати цей формат. Для мене лестощі, як Петрарка говорив, – «це агресія на колінах». Вибачте, та ми вже давно не на колінах і за три роки це довели. Журналісти зараз –це зберігачі внутрішнього фронту, на зовнішньому ж – наші військовослужбовці, уклін і честь їм. Багатов важають, що українці – нерозсудливі. 1200 годин прямого ефірного спілкування – повірте, те, що іноді говорять глядачі, і про політику в тому числі, дорогого вартує. Далеко не такі українці безглузді, як раніше думали і думають нині. Набагато мудріші стали. Ще б мудрості нашим народним обранцям, і було б все простіше.

unnamed

– Прямий ефір – це велике емоційне навантаження. Вертаючись додому, як вам вдається залишити «робочі» проблеми осторонь і перевтілитися в жінку-господиню?

– Чесно? Напевне, це найскладніше питання. Знаєте, що відбувається? За що на мене ображаються друзі, мама? Я після ефіру, коли приходжу додому, взагалі не розмовляю. Раніше мої рідні намагалися спілкуватися зі мною. А я єдине, що могла зробити,– зачинити двері у них перед носом. Мені соромно за це! Мене ніхто не розумів. Але зараз бачу, що вже є порозуміння з цього приводу.

– В такі моменти, за зачиненими дверима, ви розмірковуєте над минулим ефіром чи повністю абстрагуєтесь і переключаєтеся на іншу справу?

– Просто не можу говорити. Хочете відкрию правду? Я приходжу додому, п’ю чай, і … дивлюсь казки WaltDisney. Я передивилася безліч екранізацій, мультфільмів. Ні, я не впала в дитинство. Просто зрозуміла, що треба щось, що буде перекидати мене з політичної аналітики в красиве, дитяче, і, можливо, не дуже реалістичне життя. Мені не вистачає казки. Багатьом з нас не вистачає! Просто хочеться зрозуміти і відчути, що все буде добре!  Я не політик, але я є супутником політичного життяУкраїни. А це саме мультфільми і казки. Вони завжди красиво завершуються. І саме цього мені не вистачає. Раніше я відволікалась спортом. Просто йшла до спортивного залу і добивала себе на велодоріжці або силових заняттях. Це допомагає, але ти не можеш робити це щодня. Казка допомагає. Вона дарує тепло і надію. Я для багатьох досі залишаюся загадкою. Але я і для себе залишаюся загадкою. Іноді мені здається, що в мені живуть дві людини. Можу бути серйозною, потужною, агресивною, в хорошому сенсі, бо життя так вимагає, і в той же час – абсолютно ніжною і ранимою. Можливо, це через те, що в мене змішані крові – східна азербайджанська, татова, і мамина – українська.

– Що вам надає життєвої наснаги?

– Ви навіть не уявляєте, скільки разів мені доводилося сідати в ефір під час того, як хтось з близьких в лікарні на операції. Хочеться кричати… Але ти сідаєш у кадр, один, два, три – і відбувається відключка. Мені тато завжди казав: «Джан, горе, как и грязное платье, нужно всегда оставлять дома». Єдине місце, де я забуваю про особисті проблеми, де в мене зникає фізичний біль, де я забуваю про все – це прямий ефір. Коли знаходиш свій шлях, розумієш, що це і є щастя. Хоча ні. Є ще один момент, заради якого я все-таки залишила б телебачення. Але не на довго)

Розмовляла Олеся Пишненко

Фото: Катерина Крючкова

В тему

Discussion about this post